«Я називаю Данііла Свєтічем, тому що він і є той, хто несе в собі справжнє світло. Він і є самим Світлом». Мати Анна Кондель.
Памʼяті захисника України
Данііла Конделя
Сильний, надійний, вольовий, мотивований, мужній і закоханий.
Життєпис
Данііл Кондель
21 рік
Місто:
Київ
Регіон:
Київська область
Фах:
закінчив Національний університет фізичного виховання і спорту України, бакалавр за спеціальністю «Менеджмент у спортивній діяльності»
Девіз:
For a man nothing is impossible (Для чоловіка немає нічого неможливого)
Де найбільше любив бувати:
на природі
Улюблена музика:
слухав український та зарубіжний рок
Він мріяв побачити океан, проте з початком повномасштабного вторгнення добровольцем став на захист України.
Він ніколи не мріяв бути військовим, але у свої 20 років без жодних вагань та сумнівів взяв до рук зброю.
Данііл Кондель на псевдо Вікінг загинув 2 квітня 2023 року під Бахмутом на Донеччині.
Воїну назавжди 21 рік.
Улюблений фільм:
«Три метри над рівнем неба»
Улюблені страви:
кіш з грибами та куркою, крабовий салат та рулетики з червоною рибою, гострі крильця KFC, млинці
Хобі:
велосипед, лижі, сноуборд. Любив грати в GTA V, Far Cry, Call of Duty
Про що мріяв:
тренувати дітей, побачити океан і зустрітися з дівчиною, яка після повномасштабного вторгнення переїхала в Америку.
Данііл Кондель народився 25 травня 2001 року в Києві. Навчався у спеціалізованій школі №307 з поглибленим вивченням природничих наук. Грав на гітарі, захоплювався спортом. Займався дзюдо та самбо в столичному клубі «Тріумф». Брав участь у змаганнях за честь району та міста. Був кандидатом у майстри спорту з самбо.
Влітку 2022 року отримав диплом бакалавра за спеціальністю «Менеджмент у спортивній діяльності» у Національному університеті фізичного виховання і спорту України.
Під час повномасштабного вторгнення Данііл Кондель боронив Україну в складі роти «Гонор» 1-го батальйону «Вовки да Вінчі» 67-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Був оператором з озброєння підрозділів спеціального призначення. Виконував бойові завдання на Харківському та Донецькому напрямках, брав участь у визволенні Куп'янська-Вузлового на Харківщині.
З середини лютого 2023 року підрозділ Данііла забезпечував оборону дороги Бахмут – Часів Яр, яка була важливою ділянкою для українських бійців. Менш ніж за місяць до загибелі, 10 березня, захисник написав мамі: «Ні про що не жалію та роблю все для щасливого майбутнього».
Данііл Кондель загинув 2 квітня 2023 року біля селища Хромове під Бахмутом на Донеччині. Під час бойового завдання на спостережному пункті, стримуючи просування ворожих підрозділів ПВК «Вагнер», група українських бійців потрапила під ворожий артилерійський обстріл. Данііл зазнав смертельних поранень.
Воїна поховали на Лісовому цвинтарі у Києві. Посмертно захисника нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Спогади
Анна Кондель
мама
«У цій світлині є своя тепла та чутлива історія. Саме тоді Даня сказав, що завжди буде моїм захисником. Він яскраво прийшов у це життя, коли кияни святкували День міста. Я ще тоді думала: «Наче всі святкування, концерти та салюти відбуваються на твою честь, синку».
Ти подарував нашій родині стільки щастя, тепла та любові.
І злетів, як Герой, янголом у Вічність, так і не встигнувши здійснити всі свої мрії…
Данііл мріяв тренувати дітей та навчати їх у любові, щирості та справедливості.
Заради цього він здобував освіту у Національному університеті фізичного виховання та спорту України за фахом «Фізична культура і спорт».
Син навіть придивлявся приміщення для клубу, навіть знайшов його.
Потім почалася повномасштабна війна, і пріоритет змістився.
Вже під час служби Даня сказав, що хоче бути інструктором. До речі, у підрозділі він був кулеметником і навчав новачків практиці поводження зі зброєю.
Даня цікавився мілітарі-спільнотами. Він хотів зустрітися з Денисом Квебеком – це відомий інструктор. Дуже подобалися йому думки Валерія Маркуса, автора роману «Сліди на дорозі». Говорив, що добре було б познайомитися з ним.
Коли зовсім важко, я ношу годинник сина. Також надягаю кепку, яка весь час була з ним, та худі, яке подарував друг, але Даня так і не встиг отримати. Цей друг Ілля Лазарєв. Зараз він їздить в гори в Даніному костюмі для сноуборду – наче Даня продовжує їздити з ним і оберігає його.
Я рідко використовую слова «був» та «любив». Я майже завжди говорю в теперішньому часі, якщо розповідаю про Даню: «Даня любить», або «Даня може».
Син мріяв побачити океан і нарешті зустрітися з дівчиною, яка була в Америці. У мене з Данькою дуже міцний звʼязок. Десь у травні 2022-го мені наснився сон, що в нього є дівчина. Я її бачила уві сні та сказала сину про це. Він здивувався та одразу поділився, що відновив стосунки з Анечкою, і надіслав мені її фото. Тут вже здивувалася я. Дівчина на світлині була така сама, як і уві сні. Даня часто шуткував: «Мої Анечки мене бережуть».
Історія їхнього кохання дуже мила, романтична, щемлива. Вони познайомилися у дитячому таборі, коли Дані було 16 років. То було останнє безтурботне літо дитинства. Далі випускний клас і вступ до університету. Кожен пішов своїм шляхом.
Чотири роки вони не спілкувалися. Аня жила в Чернігові, Даня – в Києві. Син потім говорив, що жалкує, що не зробив перший крок і втратив ці чотири роки. Вони відновили спілкування вже після початку повномасштабного вторгнення. Аніни батьки відправили її до Америки, оскільки тоді Чернігівська область була під ворожою окупацією. Спілкування та зустрічі відбувалися онлайн.
Вживу вони так більше і не зустрілися. Але вони такими щасливими та ніжними були під час кожної зустрічі онлайн! Будували спільні плани, мріяли та шукали місце в Києві, де будуть жити разом. Аня навіть у Pinterest створила папку для ідей з квартирою.
Є пісня, яку Даня та Аня вважали «своєю» – композиція KOLA «Я тебе ношу в кишені біля серця».
Даня на день народження Ані організовував доставку квітів, солодощів і маленької іграшки в Америку. Хвилювався, що не може її привітати по-справжньому і не має змоги обійняти. Вони мріяли разом поїхати до океану. Отаке ніжне кохання на відстані. Багато хто не вірить, що таке кохання взагалі можливе».
Олексій Кондель
батько
«Ми часто спілкувалися. Я не ідеалізував життя і пояснював синові усі моменти.
Життя – це складна штука. До неї потрібно бути готовими. Зазвичай, в житті не все райдужно, не все вдається. І це треба сприймати нормально.
Я говорив, що не все приходить одразу. До цього треба йти. Готуватися. Найголовніше – якщо щось робиш, то результат буде.
Це стосувалося і школи, і музики, і спорту. Коли він захотів отримати водійське посвідчення, я пояснював, що гарно їздить на машині не той, хто швидко їздить, а той, хто професійно. Хто неушкоджений приїжджає додому.
Він серйозно до цього поставився. До речі, іспити з правил дорожнього руху Даня склав із першого разу. Він такий був щасливий!».
Анна Бажинова
ДІВЧИНА ДАНІ
«На жаль, у реальному житті у нас було не так багато зустрічей, але я згадую ті дні, коли вісім років тому ми були у таборі.
Коли ми тільки познайомилися, я подумала, що Даня – вожатий, бо він був дуже високий та кремезний, взагалі нікого не боявся та не слухався.
Потім ми почали все більше спілкуватися, і між нами зʼявилась симпатія. Але наступного дня він почав залицятися до інших дівчат, і я дуже на нього образилася. Щоб виправити ситуацію, він попросив ввімкнути ввечері спеціальну пісню та покликав мене на повільний танець.
Він тоді задіяв ще декількох людей і дуже нервував, щоб усе вийшло. Але все пішло не за планом, адже діджей переплутав імена, і Даня почав на діджея сваритися. Це був дуже милий і водночас смішний момент, який залишився в памʼяті.
Після цієї ситуації я зрозуміла, що суворий, кремезний та бунтарний хлопець має дуже добре, тендітне серце».
Данило Дайнека
друг Дані
«У Дані не було власного велосипеда, а в нашій сімʼї їх було два. Тож час від часу я давав йому другий, і ми разом вирушали кататися. Туди, куди несли нас колеса й дитячі мрії. З усіх тих днів мені найбільше запамʼятався один, на перший погляд, звичайний, але згодом – особливий.
Після чергової поїздки Даня звернув увагу, що ланцюг на велосипеді крутиться якось не так. Без жодних вагань він запропонував помити велосипеди. І от ми вже біля річки. Двоє хлопців, які з усмішками кидають велосипеди у воду, бризкають на них водою і ні про що не турбуються. Тоді це здавалося просто веселою витівкою.
Але з роками той момент набув зовсім іншого значення. У тій простій сцені стільки доброти, уважності, відповідальності. Таким був Даня: уважною до дрібниць людиною, яка ніколи не проходила повз, якщо щось потребувало турботи. Навіть якщо це був чужий велосипед.
Тепер я розумію, скільки світла було в ньому: у кожному вчинку і в кожному погляді. І як багато він залишив у наших серцях».
Данило Дайнека
друг Дані
«У Дані не було власного велосипеда, а в нашій сімʼї їх було два. Тож час від часу я давав йому другий, і ми разом вирушали кататися. Туди, куди несли нас колеса й дитячі мрії. З усіх тих днів мені найбільше запамʼятався один, на перший погляд, звичайний, але згодом – особливий.
Після чергової поїздки Даня звернув увагу, що ланцюг на велосипеді крутиться якось не так. Без жодних вагань він запропонував помити велосипеди. І от ми вже біля річки. Двоє хлопців, які з усмішками кидають велосипеди у воду, бризкають на них водою і ні про що не турбуються. Тоді це здавалося просто веселою витівкою.
Але з роками той момент набув зовсім іншого значення. У тій простій сцені стільки доброти, уважності, відповідальності. Таким був Даня: уважною до дрібниць людиною, яка ніколи не проходила повз, якщо щось потребувало турботи. Навіть якщо це був чужий велосипед.
Тепер я розумію, скільки світла було в ньому: у кожному вчинку і в кожному погляді. І як багато він залишив у наших серцях».
Одним із найтепліших спогадів для мене назавжди залишаться його несподівані обійми. Коли вже дорослий, високий юнак тихенько підходив ззаду і цілував у потилицю. У цьому жесті була вся його доброта, щирість і довіра. Ці миті я збережу в серці назавжди».
Людмила Коваль
класна керівниця
«Даня завжди був особливим серед однокласників: щирий, відкритий, з неймовірною довірою до вчителів і тонким відчуттям добра. У ньому поєднувалися дитяча безпосередність і зріла душевність.
Він був світлою людиною, яка щодня дарувала всім тепло та щирість. Те добро і турботу, які я намагалася вкладати в учнів, Даня завжди повертав сторицею – у погляді, в усмішці, в обіймах.
Одним із найтепліших спогадів для мене назавжди залишаться його несподівані обійми. Коли вже дорослий, високий юнак тихенько підходив ззаду і цілував у потилицю. У цьому жесті була вся його доброта, щирість і довіра. Ці миті я збережу в серці назавжди».
Людмила Коваль
класна керівниця
«Даня завжди був особливим серед однокласників: щирий, відкритий, з неймовірною довірою до вчителів і тонким відчуттям добра. У ньому поєднувалися дитяча безпосередність і зріла душевність.
Він був світлою людиною, яка щодня дарувала всім тепло та щирість. Те добро і турботу, які я намагалася вкладати в учнів, Даня завжди повертав сторицею – у погляді, в усмішці, в обіймах.
Денис Свиридон
друг Дані
«Іноді згадую Даню просто так. Нічне місто, знайома вулиця і раптом в голові фраза: «Частіше усміхайтеся, навіть якщо все погано».
Ми не проводили багато часу разом, але ті поїздки на дачу, вечірні прогулянки нашим районом, нічні привітання друзів – усе це залишилось у памʼяті. Він завжди вмів підтримати та усміхнутись навіть тоді, коли інші вже мовчали. Він був справжнім. І таким залишився в пам’яті».
Віка Бортник
подруга Дані
«З Данею завжди якісь гарні, яскраві і веселі спогади. Згадую, як гуляли компанією, і я сказала, що хочу на руки. Даня, не довго думаючи, підняв мене, закинув на плече і почав сильно крутити. Таке було неодноразово.
Колись йшли з ним біля торгівельного центру, і він знову почав мене крутити, але раптом зʼявилась його мама. Мене поставили, а мені трошки було ніяково. Потім, звісно, нам було весело. Смішна вийшла ситуація. Цей спогад гріє мені душу».
Сергій Мішкой
тренер і директор спортивного клубу «Тріумф»
«У клубі «Тріумф» Данііл 12 років займався самбо та дзюдо. Він був доброзичливим, наполегливим, цілеспрямованим, дисциплінованим спортсменом. Важливу роль у формуванні його характеру відіграло вміння координувати свої дії з бажаннями та наявними можливостями.
Головною рисою його характеру було усвідомлене ставлення до себе та інших. 3 радістю брався за мої доручення та відповідально їх виконував. Серед друзiв та спортсменiв мав авторитет.
Данііл був кандидатом у майстри спорту України з боротьби самбо.
Був переможцем та призером багатьох змагань районного та міського рівнів.
У майбутньому планував брати участь в міжнародних змаганнях, а також збирався пов'язати своє життя зі спортом».
Настя Кулинич
подруга Дані
«З Данею повʼязано дуже багато приємних спогадів. Як тільки я чую його імʼя, згадую обійми. Даня – високий, під два метри зростом, кремезний хлопець.
І коли він обіймав, здавалось, що зараз ти захищена від усього. А скільки в ньому було добра! Добрішої людини я ніколи не знала».
Ігор Житник
друг Дані
«У мирний час ми часто збиралися і відзначали різні свята на полі. Одного дня, коли ми там усі зустрілися, я вирішив залізти на дерево. Але спуститися було не так просто. І саме в цей момент мій і Данін погляди зустрілися. Він підбіг до дерева і допоміг мені.
У цьому був весь Даня. Завдяки силі та характеру він не гаяв можливості допомагати, оберігати, захищати».
Ілля Лазарєв
найкращий друг Дані
«Даня виховувався мужнім і сміливим. Мав сильний і водночас добрий характер. Завжди намагався вчиняти справедливо. Займався спортом, брав участь у змаганнях з дзюдо та самбо. Ставав переможцем.
Він завжди приходив туди, де була потрібна допомога. Заступався за слабких та міг підставити своє мужнє плече кожному, хто його потребував. Мав велику силу та ще більше – добре та щире серце.
Данііл Кондель є прикладом справжнього киянина, справжнього чоловіка».
Даниїл Тютюнник
друг Дані
«Згадується остання зустріч перед виїздом на Бахмут. Ми зустрілися вдень маленькою компанією і весь час проговорили про життя, про майбутнє, про мрії. Було видно, як Даня змінився.
Він змінив погляди на багато речей, змужнів, обрав чіткі орієнтири.
Але щось все ж таки залишилося незмінним: він хотів поїхати в Америку та купити велику тачку.
Тішило, що навіть попри важку відповідальність і втому Даня зберіг у собі цю по-дитячому просту мрію».
Вікінг
у пам’яті побратимів
Побратими згадують Данііла як сильного, витривалого, духовно зрілого чоловіка, що завжди був готовий діяти. Він прийшов добровольцем, вимагаючи зброю, щоб бути корисним. Його рішучість, мовчазна відданість та здатність до самопожертви надихали побратимів. Він не шукав визнання — він просто був там, де потрібен.
Згадують не лише його силу та бойовий дух, а й тепло людських моментів: жарти під час обстрілів, дружні бесіди, безмежну любов до тварин.
Його присутність дарувала відчуття безпеки — він був тією людиною, якій можна довірити життя.
Вікінг
у пам’яті побратимів
Побратими згадують Данііла як сильного, витривалого, духовно зрілого чоловіка, що завжди був готовий діяти. Він прийшов добровольцем, вимагаючи зброю, щоб бути корисним. Його рішучість, мовчазна відданість та здатність до самопожертви надихали побратимів. Він не шукав визнання — він просто був там, де потрібен.
Згадують не лише його силу та бойовий дух, а й тепло людських моментів: жарти під час обстрілів, дружні бесіди, безмежну любов до тварин.
Його присутність дарувала відчуття безпеки — він був тією людиною, якій можна довірити життя.
Пам'ять
У кімнаті Данііла зберігаються його особисті речі. Зокрема, годинник, який був із ним на позиціях. Він досі працює. Панно із зображенням Героя, прапор підрозділу, орден «За мужність», нагородний кубок, грамота з університету з вдячністю за захист України.
Над столом – напис із девізом хлопця: For a man nothing is impossible (для чоловіка немає нічого неможливого, – англ.).
У 2023 році на центральних каналах вийшли сюжети про захисника.
30 квітня 2023 та 12 травня 2024 друзі Данііла з музичної спільноти організували концерти пам’яті та шани «Бути воїном – жити вічно!» на честь Вікінга.
Кожного року 2 квітня батьки організовують вечір пам’яті. Збираються друзі та побратими. На широкому екрані транслюють відео про життя Дані, які створює батько.
У Деснянській РДА є місце пам’яті, яке організувала спілка ветеранів російсько-української війни. Там є великі портрети Данііла. Світлини хлопця є й на Майдані Незалежності, де патронатна служба «Вовків Да Вінчі» відкрила ділянку пам’яті загиблим побратимам.
У книзі «Жмур», яку написав побратим Олександр Ябчанка, описуються події, в яких із лютого по квітень 2023 року брав участь батальйон «Вовки Да Вінчі». Є там і згадка про Вікінга.
На честь хлопця друзі надрукували листівки.
Історія про Вікінга є на платформі «Янголи спорту».
Це проєкт-реквієм, заснований у квітні 2022 року ГО «Спортивний комітет України» задля вшанування пам’яті українських спортсменів та тренерів, які загинули внаслідок війни росії проти України.
Також про Данііла Конделя розповідала в ефірі радіо «Київ FM» ведуча Надія Васіна у програмі «Янголи спорту».
На фото Данііл та Надія Васіна в Авдіївці.
Хлопець супроводжував її із гуманітарним вантажем. У листопаді 2023 року Надія Васіна як волонтерка та радіоведуча брала участь у конгресі The 9th World Congress on Mental Health, Germany Würzburg разом із німецькою організацією «Athletes for Ukraine». Вона розповідала про Вікінга, ледь стримуючи сльози.
Вона була у кепці, яку Данііл їй подарував.
14 жовтня 2024 року на території ліцею №307, де навчався Данііл, окремою композицією встановили меморіальну дошку.
У центрі – уривок із вірша, який Анна Кондель написала для сина.
8 травня 2025 року за ініціативою Анни на території ліцею висадили Калинову Алею. А в холі розмістили портрети Данііла та інших захисників, а також їхні особисті речі.
У 2017 році Данііл Кондель став переможцем районного та міського етапів Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»). Також він був найкращим спортсменом ліцею. Тож на його честь у навчальному закладі планують започаткувати нагородження найкращих спортсменів.
У планах Анни Кондель – видати збірку віршів, написаних на честь сина.
Над спецпроєктом працювали
